Шовкова косиця» Літературно-мистецьке свято, присвячене 187-річчю від дня народження Юрія Федьковича
У самому центрі Буковинських Карпат, понад річкою Путилівкою, що в’ється поміж горами, несучи свої води до білопінного Черемоша, розташувалось старовинне гуцульське містечко Сторонець-Путилів (нині селище Путила, Чернівецької області).
Воно ніби збігло з верховин і на віки зупинилось понад берегами гомінливої Путилівки, з усіх сторін огорнувшись вічнозеленими горами. І отак уже понад п’ять століть. Історія нашого містечка – це частка історії землі Буковинської, що віками виборювала волю. А відоме воно тим, що тут народився видатний український письменник Юрій Федькович.
Тут, на березі Путилівки, розкинулось просторе подвір’я, обнесене старовинною огорожею, на якому знаходиться родинна хата Ю.Федьковича, а поруч – криниця, з якої пив воду письменник. Саме тут письменник народився, зростав, тут формувався його поетичний талант, звідси повела його дорога у непрості життєві круговерті, у складнощі буднів громадського діяча та чарівний і загадковий світ поета – лірика, який завжди, де б не доводилося йому бути, залишався гуцулом з Карпат.
Цієї неділі, 8 серпня, на подвірї Буковинського соловія Юрія Федьковича, видатного українського письменника, поета, просвітителя, громадського діяча було людно, квітно, гомінливо. Нашому славному земляку виповнилося би 187 років. Краяни та гості вкотре поспішили вклонитися його таланту.
Федькович є для нас тим оберегом, на який ми можемо зійти і відчути, що ми українці, що ми здатні возвеличити, цінувати, берегти свою рідну землю, мову, любити Україну, як освідчився в любові до неї Юрій Федькович: «Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде».
Корзини квітів лягли в день народження славного соловія до пам’ятника на центральній площі Путили та до погруддя на родинному обійсті.
Свято розпочалося з благословення протоієрея Свято-Миколаївської церкви отця Олександра.
Долучилися до вшануння пам’яті Юрія Федьковича голова Вижницької районної державної адміністрації Михайло Чорней, голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк, голова районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Дмитро Никифоряк, директор Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ірина Яворська, депутат Чернівецької області ради Ілля Косован.
Низько схилили голови вдячні краяни та гості у хвилині мовчання перед світлою пам’яттю героїв, які загинули в АТО та ООС, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Вступне слово мав Путильський селищний голова Іван Повідаш. У своєму виступі Іван Петрович наголосив, що щедрий посів буковинського соловія зійшов не тільки на очі Буковини, а й по всій Україні. Уся його творчість зіткана з безмежної любові до України, кожний його твір є свідченням сили гуцульського духу.
З вітальним словом до горян звернулися і гості свята. Голова Вижницької районної державної адміністрації Михайло Чорней у своєму виступі відмітив, що стоячи на обійсті Буковинського соловія, повністю проймаєшся тим старовинним і мужнім духом велета, який ніби на хвильку вийшов зі своєї світлиці, щоб вклонитися нам і нагадати: «Ви ж тепер господарі своєї землі. Як я і мріяв». Голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк, вітав горян словам, що ще наша зелена Буковина спала тихим сном, ще була недоступним світом, забутим закутком України, як неочікувано цей гірський соловій у гірському лузі заспівав могутню пісню і, розбудивши нею сплячих, вніс життя, вніс весну у студену хату та й тим зайняв перше місце обіч безсмертного Тараса. Голова районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Дмитро Никифоряк у виступі вказав, що Юрій Федькович, бажаючи більше віддати себе народній справі творча дорога привела його до Львова, у товариство «Просвіта». Директор Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ірина Яворська наголосила, що найбільше Юрій Федькович пишався своєю працею, коли очолив першу у краї українську газету «Буковина». Він відчув себе справді щасливим. Адже це було саме та праця, на яку письменник чекав усе життя. Газета стала для нього усім: роботою, творчістю, життям. Нарешті він міг говорити з народом про те, що його пекло і боліло.
Депутат Чернівецької обласної ради Ілля Косован побажав, щоб ніколи стежка до родинної хати не заростала, щоб хата ніколи не стояла пусткою, щоб вона посміхалася і вигравала, гостинно запрошуючи до себе, сюди, на це подвір’я, де модрина сумує, де річка біжить і виграє д’сонцю і закликає подорожніх завітати до того шанобливого господаря, який любив Путильщину «як зимі так літі».
Свято супроводжувалося виступом аматорів художньої самодіяльності: вихованців гуртка художнього читання та вокального співу будинку культури та будинку творчості селища Путила, троїста музика музичної школи та вокальний ансамбль «Рута» будинку культури с. Киселиці, фольклорно-етнографічного колективу «Горяни» Путильського будинку культури.
Схвально оплесками реагували присутні на театральні уривки з життя Федьковича: мати Ганна з новонародженим сином Осипом; малий Федькович,
який обожнював мелодії флояри та сопілки замаєні чічками, які він так любив збирати; Юрій Федькович в чині порутчика та його вічне кохання до Емілії Марошані. Все свято на сцені був Юрій Федькович.
На святі не відвести очей від розмаїття робіт наших народних умільців. Все подвір’я садиби було прикрашено їх виробами; вишивки різного ґатунку на подушках, скатертинах, рушниках, серветках та сорочках, роботи вихованців художньої школи та гуртків будинку творчості, картини самодіяльних народних художників краю… В них відтворено багатство душі і краси Карпат. Всього коло двадцяти народних умільців представили свої роботи в день свята і кожному з них селищний голова вручив подяки. За вагомий внесок у збереження і примноження духовних цінностей краю, активну участь у підготовці та проведенні літературно-мистецького свята «Шовкова косиця» грамотами Вижницької районної адміністрації та районної ради, обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» та Путильської селищної ради було нагороджено ряд працівників.
Цього року ми святкуємо 30-річчя незалежності України. Тоді, 1991 року мріялося і вірилося, що матимемо незалежну сильну квітучу державу. Про це так мріяв і цього бажав Буковинський Кобзар. Він щиро вірив, що воля, правда дадуть нам, нащадкам, велику силу творчого злету, таланту і працьовитості краян. Хочеться, щоб ми зібрали всю енергію і волю жити в мирі і злагоді у нашій хаті, де міцні підвалини, рівні стіни, світлі вікна, широкі двері і священні образи.
