Спомянімо ж, пани-браття,
Спомянімо ж, пани-браття,
Святого ми нині.
Не вмерлого, а живого, -
Бо слово не гине.
11 січня 1888 року навіки затихло втомлене серце буковинського співця. Селяни-гуцули гірко оплакували "свого батька Федьковича", нашого славетного земляка, відомого письменника, публіциста, поета, драматурга, перекладача, редактора, громадського діяча Кобзаря Буковини - Юрія Федьковича. Проживши неповних 54 роки, він залишив велику творчу спадщину: понад 400 творів.
«На добраніч, Ти, віщуне!»
Кличуть руски діти,
«Ляг єсь спати в світлі луньі
В засльожени квітьі,-
Спи ж Ти, рускій Соловію,
За тобов всі тужим,
А як тутки зазоріє,
Ми тебе пробудим».
Черновці, 2(14) Січня 1888 р.
Омелян Мурашка
В мальовничій куточку Буковини 8 серпня 1834 року у селі Сторонці-Путилові народився - Буковинський Соловій Юрій Федькович.
Дитячий світ хлопця був нерозривно пов’язаний з матір’ю Анною – доброю, щирою, працьовитою жінкою, яка не цуралася простих селян-гуцулів, говорила лише по-українськи і передала синові любов та шану до рідної мови. Від старшої сестри Марії Юрій перейняв багато казок, пісень, історичних переказів.
Початкову освіту Федькович здобув в селі Киселиця, у приватного вчителя. Після цього два роки навчався у в німецькій нижній реальній школі у Чернівцях. Закінчити її не вдалося, бо над краєм прокотилося 1848 року селянське повстання, очолене Лук’яном Кобилицею
Після придушення повстання чотирнадцятилітній Юрій подався до Молдавії "хліба собі глядіти". Працював спочатку у землеміра, а потім в аптекаря. В цей час у нього було пробуджується потяг до глибших знань, до самоосвіти, до поетичної творчості. Вірші писав німецькою мовою, бо вчився в німецькій школі, "знав тільки німецьких поетів і читав самі тільки німецькі книжки".
Згодом, за наполяганням батька Федькович змушений був вступити до цісарської армії, якій віддав 10 років молодості. Це найтяжчий період у його житті. Повернувшись разом зі своєю частиною до Чернівців, Федькович налагоджує контакти з кількома українськими і німецькими літераторами.
Тут, у Чернівцях, 1861р., вперше публічно зазвучав поетичний голос Юрія Федьковича. У 1862 році у Львові виходить перша збірка "Поезій Йосифа Федьковича". 1863 року Федькович вирвався нарешті з цісарської армії і повернувся до рідного села. Вдихав жадібно гірське повітря, милувався Чорногорою, а серце кривавилося народним та власним горем.
Багато зусиль доклав Федькович, щоб поширити освіту серед трудящих. Він був шкільним інспектором, виступав за навчання в школі рідною мовою, склав "Буквар для господарських діток на Буковині".
Та життєва дорога письменника не була легкою. В 1872—1873 роках працював у Львівській «Просвіті». Це були чотирнадцять "чорних" місяців роботи.
У Чернівцях, куди після смерті батька переїхав жити Федькович, поглиблюється усамітненість письменника. Він відходить від будь-якої літературної праці, дає волю давньому зацікавленню астрологією. В 1884р. буковинська інтелігенція робить спроби навернути письменника до літературного та громадського життя.
На схилі життя Федькович відновив літературно-творчу діяльність. У 1885 році він став редактором газети "Буковина" і надав їй демократичного спрямування.
Останні роки життя Федьковича позначені напруженою працею. З-під пера поета вийшли оригінальні вірші "До ліри", "Наші старі", "На Новий рік", "До наших румунізаторів", нові редакції драматичних творів. Та важкі умови життя підірвали здоров'я письменника. Висловлюючи своє останнє бажання, Федькович писав: "Любляче серце і ніжні руки прошу посадити на гробі та навколо нього ялину, рожі і барвінок, щоб мило було спочити. В головах класти мені не хрест, а ялину! Хрестів у своєму житті я мав доста".
Зранку, в Свято-Миколаївській церкві, протоієрей отець Олександр опровадив поминальну панахиду по Осипу-Юрію Федьковичу - письменнику, драматургу, редактору та громадському діячу.
В родинній хаті пом’янули Буковинського Соловія голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк, перший заступник Путильського селищного голови Василь Гордей, вчитель-філолог Путильської гімназії Ганна Колежук, голова товариства «Просвіта» на Путильщині Валентина Буняк та працівники культури. Прозвучала в родинній хаті дзвінкоголоса коляда колективу «Рута» Киселицького будинку культури.
