ПРИНЦИПИ БЕЗБАР’ЄРНОЇ МОВИ
Центр пробації, як державна установа, працює для людей і з людьми. Тому повага до гідності іншої людини – основа та пріоритет роботи персоналу органів пробації.
Але говорити так, щоб не множити стереотипи, складно. Часто вони так глибоко закорінені в нас, що ми транслюємо свої упередження несвідомо, навіть не здогадуючись про це.
Проте є така мова, яка дозволяє висловлювати думки без стереотипів і упереджень. Вона не дискримінує і не стигматизує. Це безбар’єрна мова, яка має свої правила.
Нижче приводимо рекомендовані правила безбар’єрної мови (за матеріалами публікації порталу «Гендер в деталях»), які можуть бути корисними при спілкуванні з колегами та клієнтами пробації:
Правило 1. Принцип «спочатку людина»/people-first-language
У розмові спочатку ми згадуємо людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно. ЛЮДИНА з інвалідністю, ЛЮДИНА з порушеннями зору, ЛЮДИНА з посттравматичним стресовим розладом... Не «інвалід», не «сліпа», не «птсрник» чи «посттравматик». Слівцями типу «сліпа» ми зводимо людину до якоїсь однієї характеристики.
Правило 2. Вказувати ознаки, лише якщо це справді потрібно
Якщо у розмові, виступі, статті треба згадати конкретну ознаку – можна на цьому акцентувати увагу (коли президентом США став Барак Обама, всі писали про першого темношкірого чоловіка на цій посаді – це мало сенс, зважаючи на довгу історію боротьби країни з расизмом; в інших випадках, якщо контекст цього не потребує, ми не згадуємо з вами ні вік, ні колір шкіри, ні етнічну приналежність тощо).
Правило 3. Не маскуйте слова
Коли ми не знаємо, як казати правильно або боїмося образити людину, ми вживаємо евфемізми. «Прекрасна стать» — це евфемізм до словосполучення «жіноча стать», адже люди можуть бути прекрасними без прив’язки до статі. Під час повномасштабної війни з’явилася купа нових евфемізмів: «орки» замість «російські військові», «200-ті» і «300-ті» замість «загиблі» й «поранені». Що не так? Слово «орки» краще залишити на сторінках книги, а ворога треба називати його ім’ям, щоб увесь світ пам’ятав, хто прийшли на нашу землю. А що не так із «200-ми» і «300-ми»? Ці евфемізми закріпилися у з часів радянщини, коли людські життя були просто статистикою. Казати так сьогодні про наших захисників і захисниць — це неповага.
Правило 4. Уникайте димінутивів
Димінутиви — це зменшувально-пестливі слова, які утворюються за допомогою суфіксів -еньк-, -очк- тощо. Звичайно, такі слова нормально вживати для прояву ніжности або в родині, але треба враховувати контекст. Димінутив «жіночки» точно не годиться на робочому місці.
Правило 5. Пам’ятайте про фемінітиви
Фемінітиви властиві українській мові. «Вчителька», «княгиня», «богиня», «прибиральниця» чомусь не викликають питань. Чому ж «авторка» чи «математикиня» обурюють? Тому що низка професій історично була недоступна для жінок або навіть заборонена законодавством. Нині жінки можуть робити все і можуть працювати будь-де. Мова гнучка, а те, що якісь слова здаються дивними за своєю конструкцією, так то просто справа звички.
Правило 6. Утримуйтеся від узагальнень
Слова: «більшість», «кожна»/«кожний», «усі» — закріплюють стереотипи. «Кожна жінка — майбутня мати». Ні, далеко не кожна цього хоче, і це нормально. Далеко не кожна може стати мамою, і це теж нормально. Не нормально транслювати стереотип, який може бути болісним тригером.
Правило 7. Вживайте клінічні терміни й діагнози лише в потрібному контексті
Багато термінів, якими позначали стан психічного чи фізіологічного здоров’я людини в минулі століття, набрали яскраво негативного забарвлення і перейшли в розряд лайки та образ. Такі слова, як «дебіл» чи «імбецил», уже давно перестали бути суто медичними термінами і перетворилися на образливі прізвиська; слово «хворий» чи «хвора» теж стигматизує людину. Якщо ми справді говоримо про людину, котра перебуває на лікуванні, варто казати «пацієнт/ка».
Правило 8. Облиште емоції і драми
«Смертельно хворий», «страждає від психічного розладу», «прикута до ліжка» — це кілька прикладів, як не варто говорити. Якщо в людини параліч, так і кажемо, адже навряд її реально прикували кайданами до ліжка. Якщо в людини є конкретний діагноз, називаємо його і не робимо припущень, наскільки він виліковний. Страждання — це категорія філософська. Людина може страждати і без діагнозу. А може мати психічний розлад усе своє життя, але це не означає, що її життя перетворюється на суцільні муки.
Правило 9. Звертайте увагу, чи не транслюєте ви мікроагресію
Мікроагресія — це така поведінка, яка транслює зневажливе ставлення. Вона може проявлятися у формі жартів і компліментів, які на перший погляд здаються зовсім невинними, а насправді принизливі і шкідливі. Наприклад, «Ти досить розумна як для жінки», або «Як це ти досі неодружений? Такий генофонд втрачається!», або «Навіть не уявляв, що люди в Маріуполі можуть так добре говорити українською». Усі ці фрази порушують кордони і змушують людину, яка стає об’єктом такої поведінки, почуватися інакшою. Такі фрази сприяють закріпленню стереотипного уявлення про певну групу людей.
Правило 10. Просто питайте
Якщо ви достеменно не знаєте, як звернутися до людини, як її представити, просто спитайте.
Тож говоріть з повагою до себе і оточуючих, і так будуть звертатися до вас.
За матеріалами сайту «Гендер в деталях» https:
//genderindetail.org.ua/library/
mova-i-literatura/10-pryntsypiv-bezbarernoyi-movy.html
#Інформує_уповноважений_з_гендерних_питань_радник_керівника_Державної_установи_Центр_пробації
